9 березня свій 82-й день народження міг відсвяткувати Роберт Джеймс Фішер – один з кращих, якщо не найкращий, шахіст в історії. Уродженець Чикаго поставив собі за мету стати чемпіоном світу з шахів ще у дитинстві, а у 13 років став наймолодшим переможцем юнацького чемпіонату США.
Це був перший крок американця до статусу найкращого гравця свого часу, а його спадок живий і досі у вигляді шахів Фішера. Таких кроків було ще немало, але усі вони були "семимильними" – наймолодший гросмейстер свого часу (до 1991 року), наймолодший претендент на звання чемпіона світу, 40 перемог з 65 партій в межах Олімпіади, триразовий володар шахового Оскара і багато іншого.
У 1972 році Фішер обіграв Бориса Спаського в матчі за чемпіонство світу, але вже тоді з’являлись перші ознаки неоднозначності американського генія. Програвши першу партію, Боббі висунув чергову свою умову, яку організатори не прийняли – прибрати всі камери, всіх журналістів і грати в зачиненій кімнаті. Після відмови, шахіст просто не з’явився на другу партію і відмовлявся грати далі. Спаський неочікувано для всіх пішов на зустріч супернику і в підсумку програв матч.
Це було не першим і не останнім дзвіночком про нестабільність особистості Фішера, про його запальний характер і, як сказали б у XXI сторіччі – відчуття власної важливості.
Що передувало особистісним змінам?
За десять років до набуття статусу чемпіона світу Фішер дуже зневажливо висловлювався про шахісток, не вважаючи жінок за конкуренток ані у шахах, а ні у розумовій діяльності загалом.
"Всі жінки слабкі. Вони грають на рівні початківця і програють кожну окрему партію чоловіку. Їм взагалі не треба грати у цю гру, бо немає у світі жінки, яку б я не обіграв із форою у коня", – заявив тоді Фішер для журналу Harper.
Коли у 1972 році Роберт повернувся за шахову дошку в матчі зі Спаським, то він безперервно скаржився на "шум в залі", "шум цукеркових обгорток", "відблиски телекамер" та інше.
Хтось вважає такі претензії від геніального американця нічим не іншим, як проявом фанатичного егоїзму, а хтось – початком параноїдального захворювання. Цікаво, що під час переговорів щодо продовження матчу зі Спаським, Роберт наголошував на важливості відсутності камер та зачинених дверей через безліч "жучків", якими буде нашпигована гральна кімната.
Наступний матч за звання чемпіона світу просто не відбувся через велику кількість вимог американця, одне з яких суперечило політиці СРСР, чий представник мав грати проти Фішера – Анатолій Карпов. Тоді Роберт вимагав надати майбутньому переможцю звання "чемпіона світу з шахів серед професіоналів", що було неможливо для представників Союзу.
Радянський шахіст намагався особисто пояснити Роберту, що в його країні законодавчо немає "професіоналів, усі мають бути любителями", але це пройшло повз Фішера і матч в підсумку не відбувся.
Карпов став чемпіоном світу, не зігравши жодного разу з американцем, який після цього інциденту взагалі пішов з офіційних шахів. У 1992 році Фішер зіграв так званий "матч-реванш" проти Спаського, знову перемігши свого опонента, але цікаво інше. Матч проходив на території Югославії, яка на той час була у вогні та знаходилась під санкціями ООН. Навіть заборона США їхати на території держави, що помирає, не зупинила Роберта, для якого вже був готовий ордер на арешт.
"Коли він був за дошкою, це було як гра Бога. Чистота його думки була направлена на пошук істини в шахах, пошук кореня проблеми. Роберт ніколи не шукав легкого варіанту переграти суперника – він шукав істину в шахах", – казав про нього Шелбі Лайман.
Що сталось із Фішером?
Насправді у світі є дуже мала кількість людей, яка б серйозно займалась вивченням "феномену Фішера" – як 49-річний шахіст міг одночасно стати антисемітом, мізогіном та тримати на руках ордер на арешт від держави, яка дуже ним пишалась ще за 20 років до його видачі.
Викладач університету Фордгема Джозеф Понтеротто звертався до Фрейда в надії знайти певні відповіді на зміни в особистості Роберта, але зміг знайти лише віддалені пояснення "примхам" шахіста.
"Фішер ріс без батька, що дуже на нього вплинуло. Він не мав успіху майже ніде, окрім шахів і коли він зробив собі певне ім’я – почав мститися усім людям. Це все була помста тим, хто його зневажав у дитинстві. Будь-яка поразка могла відкинути його на той рівень маленького хлопчика, який залишився без захисту", – вважає Понтеротто.
Певний час шахіст відвідував Всесвітню церкву Бога, проте залишив її, звинувативши у сатанізмі. Роберт став навмисно одягатись як безхатько, вживати різного роду вітаміни та повторював, що не хоче допомагати комуністам, які одного дня прийдуть його отруїти.
Після скандалу із матчем-реваншем Фішер певний час мешкав у Белграді, згодом у Будапешті, але вже ніколи не повертався до рейтингових турнірів. Навколо Боббі у світі був такий галас, що його хотіли бачити у всіх куточках світу за будь-які гроші. Усі бажали отримати приватні уроки гри від шахового генія, а дехто навіть намагався організувати відповідні телешоу, які Фішер не мав жодного бажання вести.
У 1999 році Роберт відзначився незрозумілою заявою в етері однієї з угорських радіостанцій, заявивши, що жодного Голокосту не було, а США наразі знаходяться під контролем саме цієї нації. У 2001 році, коли світ сколихнув теракт 9/11, шахіст зрадів великій кількості жертв, адже, за його словами, "хтось мав надерти дупу цим американцям".
У 2004 році Роберта Фішера було затримано при спробі вилетіти з Японії через анульований владою США паспорт. Шахіст провів 8 місяців у тюрмі для нелегальних мігрантів, після чого його все ж було депортовано.
На думку Френка Бреді, головного біографа Фішера, попри все своє безумство, шахіст мав ті сильні сторони характеру, які все перекривали.
"Хоробрість та чесність перед суспільством залишались головними чеснотами Роберта. Він ніколи не "фільтрував" свою думку, а завжди казав те, що думає тут і зараз. До того ж йому вистачило мужності боротись проти державної машини США з 1992 року і до самої смерті. Він проявив твердість духу під час тюремного ув’язнення в Японії, а це заслуговує на повагу", – писав Бреді.
Останні роки як підсумок життя
Після депортації з Японії шахіст жив в Ісландії. Він майже не залишав свого будинку, не довіряв сучасній медицині та сторонився людей. Коли у вересні 2007 року Фішера ушпиталювали з остеосаркомою та метастазами, він особисто відмовився від операції, заявивши, що найкращі ліки – людське тепло.
Роберт залишив після своєї смерті не тільки великий спортивний спадок, а й безліч питань, на які вже ніхто і ніколи не дасть відповідей. Боббі боровся із ФІДЕ заради того, щоб шахісти отримували призові не менші за боксерські, але одночасно із цим робив дуже дивні демарші, які не розумів ніхто в шаховому світі. Фішер був наполовину євреєм, але і це не завадило йому казати про "єврейських щурів, які знаходяться на чолі США" та заперечувати Голокост.
Ще у 2022 році американська газета The Philadelphia Inquirer випустила припущення, що Фішера було завербовано радянським КДБ, посилаючись на нагляд ФБР за його матір’ю. Втім, ця інформація не підтвердилась, як і немає відповіді на питання: якщо Фішер був агентом СРСР, то навіщо він ліз на рожен проти держави США?
Попри велич особистості, у світі є всього лише 101 книга, яка присвячена саме Роберту. На жаль, у світі майже не залишилось сучасників Фішера, які могли б розповісти ті чи інші деталі спілкування з видатним шахістом, щоб компетентні люди змогли сформувати психологічний портрет американця, який міг вразити шаленими рішеннями на шаховій дошці та не менш божевільними витівками у житті.