На хвилі уваги до нашої країни відчувається особливе тепло колег-спортсменів та вболівальників.

Простора квартира відомого спортивного подружжя Ольги та Костянтина Балтажи в Івано-Франківську стала прихистком для вимушених біженців. Загалом тут було 11 осіб, зокрема з Краматорська, звідки виїхали після атаки на залізничний вокзал. А ще харків’янка Юлія Макаренкова, чемпіонка світу з шашок.
«На початку війни якось думали, що все швидко закінчиться, – розповідає Юлія. – Коли ж атаки стали нестерпними, Костянтин із Ольгою запросили мене із сином-третьокурсником до себе. Він навчається в Харківському університеті радіоелектроніки, до форми онлайн звик під час карантину. Старший син виїхав на Прикарпаття на день раніше, а чоловік залишився у Харкові».
А тут якраз треба було готуватися до Чемпіонату світу з шашок. Мали їхати до Туреччини разом із Ольгою Балтажи та одеситкою Вікторією Мотричко, яка наприкінці січня вдруге стала мамою. Тож стресів на всіх вистачало.
«Грали з колегами по команді онлайн, бо на належну підготовку годі було сподіватися, – мовить Юлія. – Так само – на підтримку Мінспорту. Квитки із Варшави до столиці Туреччини Анталії та проживання нам оплатила Міжнародна організація шашок. Так і поїхали».

Командний чемпіонат світу з шашок-100 відбувся на початку травня. Жіноча збірна України у складі міжнародних гросмейстерів Юлії Макаренкової, Ольги Балтажи та Вікторії Мотричко (на знімку) здобула золото з блискавичної гри та срібну нагороду – з класичної.
Юлія Макаренкова грає в шашки майже сорок років – з початкових класів. Розповідає, як тренер прийшов та провів чемпіонат класу, й спортивне заняття захопило. Не відпускає досі.
«Харківська школа шашок дуже потужна, маємо сильних тренерів, гросмейстерів, приміром, одного із найсильніших шашкістів України Юрія Анікєєва, – розповідає Юлія. – Гарні результати демонструють юні вихованці в різних вікових групах».

Юлія так само має вагомі досягнення: зокрема, чотириразова чемпіонка світу і триразова чемпіонка Європи із шашок-64. Грає і в стокліткові шашки. Право виступати за збірну в Анталії виборола на останньому чемпіонаті України.
«На хвилі уваги до нашої країни ми відчули на собі особливе тепло колег-спортсменів та вболівальників у Анталії, – каже Юлія Макаренкова (на знімку). – Навіть коли ми перемогли в бліцтурнірі, то всі були дуже задоволені».
В Івано-Франківську Юлія Макаренкова відвідує заняття обласного шахово-шашкового клубу, де тренує юних її колега Костянтин Балтажи. Він – міжнародний арбітр, віце-президент Федерації шашок України. Виплекав плеяду юних спортсменів.
На жаль, через війну заняття відбуваються в обласній бібліотеці, де є обладнане укриття. Такі умови ускладнюють підготовку. Днями команда отримала запрошення на турнір до США, волонтери готові допомогти з дорожніми витратами. Та доводиться пропускати міжнародні змагання, адже дітей без супроводу тренера батьки не відпустять. Шкода, бо прикарпатська школа шашок має вагомі досягнення на престижних турнірах.
Юлія ще не повертається додому, хоч житло збережене. Досі обстрілюють її рідний Харків. Два мікрорайони майже зруйновані: житлові квартали Північної Салтівки, Рогань, мікрорайон Східний… Багатоповерхівки без вікон. Багато харків’ян втратили все...
«У перший же день снаряд прилетів за сто метрів від нашого будинку, – пригадує харків’янка. – Наш будинок зазнав руйнування. На перших поверхах повилітали шибки, понищилися рами, а в нас осколком розбило шиби. Дуже страшно під час авіанальотів – таких-от російських «привітань».
Дуже багато харків’ян залишилися в місті, бо виїхати було складно. Метро одразу перепрофілювали на бомбосховище. Якщо немає власного транспорту, то за довезення до вокзалу таксисти брали захмарні суми. Хоч ніхто й не рахувався – лиш би подалі від того жахіття.
Юлія, хоч і виросла в російськомовній родині, спілкується чистою українською. Каже – результат навчання в Київському національному університеті. Як приїхала до Івано-Франківська – дивувалася, що тут зовсім не відчувається війна. Натомість – дружелюбність місцевих жителів до приїжджих. Допомагають усіляко.
«Усі вже почали звикати до війни, але краще не стає, тільки гірше, – роздумує Юлія. – Перед війною було відчуття тривоги, але що росія може напасти – не вірили до останнього, аж доки о 5-й ранку 24 лютого снаряд не втрапив у наш двір. Усе перевернулося з ніг на голову, зокрема й відносини з сусіднім народом. Намагаюся всіма доступними мені засобами донести правду про жахіття війни. Спорт дає таку нагоду».
Тепер Юлія багато тренується онлайн. Суперники підбираються за рейтингом – з однаковими силами. Грає із Ольгою Балтажи, щоб відчути дошку, та з іншими міжнародними гросмейстерами. Добрий майданчик, щоб донести заодно правду про російську агресію. Щоб світ почув і зрозумів.

Людмила Стражник (Голос)