Леонід Штейн (12.11.1934 – 4.07.1973) - міжнародний гросмейстер (1962), заслужений майстер спорту (1965), дворазовий чемпіон України (1960, 1962), триразовий чемпіон СРСР (1963, 1965, 1966). Переможець Всесвітніх шахових олімпіад (1964, 1966), командних чемпіонатів Європи (1965, 1970), учасник «матчу століття» проти збірної світу (1970), переможець та призер найпрестижніших міжнародних турнірів (1962-1971).

Леонід Штейн народився в Кам’янці-Подільському, там, де відбувалися події популярного колись роману Володимира Бєляєва «Стара фортеця». Під час війни родина Штейнів перебувала в евакуації в Узбекистані, батько помер від тифу у 36 років. Хто тоді знав, що син піде з життя теж, не доживши до сорока… Мама після війни зібралася і приїхала з дітьми до Львова, де пішла працювати до школи технічним працівником, а донька розпочала навчання у медичному інституті. Льоня ж дуже вчитися не хотів, а що післявоєнне життя було непростим, то пішов працювати на завод слюсарем.
Майбутня шахова зірка, один з найсильніших гросмейстерів світу свого часу, першу шахову книжку побачив у 13 років, сьогодні у такому віці вже стають гросмейстерами. Утім, хлопець мав талант. У львівському шаховому клубі, що розташовувався тоді на площі Ринок, 10, він слухав лекції відомого тренера Олексія Сокольського, до 16 років здобув перший розряд, а через два роки став кандидатом у майстри.
Підійшов час йти на армійську службу і, мабуть, перебування у військовій формі дозволило йому нарешті розгорнути свої шахові здібності, бо шахи в армії були в пошані, і Штейн отримав можливість брати участь у всіх змаганнях, де спочатку став віце-чемпіоном Радянської Армії, а потім і чемпіоном. Як найкращого армійського шахіста його перевели із Забайкалля служити під Москву. Нарешті 1959 року Леонід Штейн став майстром спорту, наступного року - чемпіоном України, і цей успіх мовби відіграв роль каталізатора його майбутніх перемог.
1961 року він вперше грає у фіналі чемпіонату СРСР і несподівано для багатьох стає бронзовим призером. Це стало кроком для міжнародного виступу, бо третє місце дозволило здобути путівку на міжзональний турнір першості світу, що відбувався у Стокгольмі. Там він здобув шосте місце і право на участь у матч-турнірі претендентів на шахову корону, а разом з тим і звання гросмейстера. Звання йому присвоїли, а до участі в турнірі не пустили, бо в ньому, як заявила ФІДЕ, «і так було забагато радянських гросмейстерів». Подібне станеться зі Штейном і через два роки. Така прикра дискримінація щодо львівського шахіста не дозволила йому поборотися за найвищі шахові титули. Хоча надзвичайний спортивний талант Штейна дозволив йому здобути перемоги на двох супертурнірах у Москві ( 1967 та 1971) за участі всіх чемпіонів та екс-чемпіонів світу. Такий переконливий тріумф дозволив нарешті ФІДЕ включити його до списку восьми шахістів, котрі за особливі заслуги отримали право виступити у міжзональному турнірі 1973 року в Бразилії. В липні того ж року в Англії відбувалася командна першість Європи, де він мав виступати у складі збірної СРСР, після чого одразу ж полетіти до Бразилії.
Ранком 4 липня 1973 року в московському готелі «Росія» почали збиратися шахісти, щоб поїхати на летовище, але Штейн не з’явився. Він уже лежав у готельному медпункті мертвий. Діагноз – інфаркт… Та справжніх обставин смерті тоді так і не з’ясували. Ходили чутки, мовляв Штейн зранку прийшов до медпункту зі скаргою на болі у серці і отримав «не той укол», після якого через кілька хвилин помер. Поховали його у Києві на Байковому кладовищі. Пам’ятник спроектував заслужений архітектор України Ігор Ланько – шахова тура, на фронтоні якої накреслені чотири квадрати і бронзовими літерами написано «Леонід Штейн».
Дехто подейкував, що Леонід сам прискорив собі життєвий шлях, адже ставився до життя досить легковажно: багато курив, не цурався чарки, міг проводити ночі за картярським столом, звертав забагато уваги на жіноцтво.
Що ж, він таким справді був усе життя. Його приятель, відомий шаховий тренер Віктор Карт не раз мені розповідав різні історії, що траплялися з колегою. Наприклад, 1951 року на юнацькій першості України Штейн, який грав досить швидко, двічі залишав суперника думати за шахівницею, а сам кудись зникав. Знайшли його поверхом нижче, де він залюбки грав в більярд! Льоня любив більярд, а що мешкав на нинішній вулиці Фредра, навпроти сьогоднішнього шахового клубу (колишня філія Будинку офіцерів, де був більярдний стіл), то й любив там пропадати годинами. Одруження 1962 року на студентці Львівської Політехніки Лілії Квечер мало би старшого на дев’ять років Леоніда якось остудити, але він продовжував часто забувати, що вдома його очікує молода дружина та маленька донька. 1968 року Штейни перебралися до Києва: місцеве львівське керівництво чомусь не захотіло надати йому більше помешкання, а в столиці він отримав трикімнатну квартиру на Червоноармійській в районі Палацу культури «Україна».
Багаторічний чемпіон світу Гаррі Каспаров, який знав Штейна тільки за зіграними партіями, присвятив українському гросмейстерові цілий розділ у своєму багатотомному творі «Мої великі попередники» під промовистим заголовком «Сгоревшая звезда», пригадавши, що Леоніда Штейна у найкращі роки називали «другим Талем». Зрештою, Леонід Штейн і Михайло Таль були багато в чому подібні, і не тільки за шахівницею, але й в повсякденному житті. Й пішли з життя задовго до старості…
А свою версію передчасної смерті Штейна недавно (минула третина століття з того трагічного дня) оприлюднив київський приятель Леоніда журналіст Геннадій Кузьмін: «Льоня останню в житті ніч провів у ліжку іншої жінки – доньки тодішнього голови Федерації шахів СРСР гросмейстера Юрія Авербаха. Про це багато хто знав. Але приховали таємницю на довгі літа. І не тільки через моральний аспект. Напередодні Штейну і ще кільком гросмейстерам зробили складне щеплення, бо після Англії багато з них мали летіти до спекотної Бразилії на міжзональний турнір. Лікарі попередили шахістів про наслідки «порушення режиму» і перевантажень в інкубаційний період: жодного сексу та алкоголю… І коли Штейну стало погано, ніхто не здогадався викликати реанімаційну машину. А серце у Льоні і справді було досить слабким і причину смерті – інфаркт – вказано правильно. А досвідчений патологоанатом міг би при розтині знайти трагічну правду». Згодом вдова з двома донечками – Аллою та Маринкою – перебралися за океан і тепер мешкають у Філадельфії…
На шахівниці він бачив все, але, як і в житті, не завжди до кінця прораховував наслідки зробленого. На жаль, він так і не дописав шахову сторінку свого життя. Та все ж, його сторінка в історії українських і світових шахів – одна з найяскравіших. І він був першим шахістом зі Львова, хто став міжнародним гросмейстером. Після нього виросло вже кілька поколінь відомих і знаменитих львівських гросмейстерів, але вони пам’ятають свого легендарного попередника. У Львові пройшло кілька турнірів, присвячених Штейну, за участі відомих зірок – Віктора Корчного, Василя Іванчука, Олександра Бєлявського, Олега Романишина, Бориса Гельфанда, Марка Тайманова та інших.