27 липня виповнюється 120 років з дня народження видатної українки.


Людмила Руденко народилася на Полтавщині в 1904 році. В Україні й поза її межами вона відома як видатна шахістка: перша з українок чемпіонка світу серед жінок і друга – в історії шахів. А ще – гросмейстерка, міжнародна і заслужена майстриня спорту. У світі шахів вважали, що саме Людмила Руденко відкрила жінкам шлях у “великі шахи”. Проте шахова королева ніколи не вважала ці перемоги головним досягненням свого життя.
Грати в шахи її навчив батько, для якого це було головним захопленням у житті. Тоді дівчинці тільки виповнилося 10 років. Згодом, навчаючись у гімназії, Люда вигравала і в батька, і в своїх викладачів. Тоді їх сім’я переїхала до Миколаїва, де Володимир Андрійович отримав нову посаду.
В 17 років дівчина вступила до Одеського інституту народного господарства, де вивчала економіку. Саме там вона захопилася плаванням, до того ж чудово грала в бридж і преферанс. До речі, їй вдалося навіть вибороти перемогу на чемпіонаті міста стилем «брас» на відкритій воді. Проте любов до шахів виявилася сильнішою. У студентські роки Людмила була досить активною і різнобічною особистістю. Вона здружилася з багатьма відомими літераторами та мистецтвознавцями, зв’язки з якими підтримувала протягом всього життя. З деякими з них вона часто грала в шахи.
Після інституту Руденко опинилася в Москві, де продовжила грати і брати участь у турнірах. Проте перші змагання завершилися для неї розгромною поразкою. Вона посіла лише передостаннє місце. Та невдача лише підбадьорила дівчину. З того часу весь вільний час вона вивчала шахові стратегії. І вже за два роки виступала на першому жіночому чемпіонаті Союзу, де стала п’ятою.
Людмила Руденко під час гри часто імпровізувала й відзначалася безкомпромісними маневрами. Можливо саме тому швидка перемога протягом деякого часу їй не вдавалася. Їй часто радили двічі подумати, перш ніж жертвувати фігурами. Але шахістка в запалі не могла зупинитися. Проте вже в 1928 році здобула абсолютну перемогу у віх 12 партіях і стала чемпіонкою столиці.
Того ж року Людмила переїздить до Ленінграда, де активно відкривали шахові клуби й розвивалися жіночі шахи. Близько двохсот шахісток грали проти чоловічих збірних. До того ж регулярно проводили жіночі чемпіонати та турніри. Саме тоді й сформувався її стиль гри в шахи.
Невдовзі Людмила вийшла заміж за Льва Гольдштейна. Її чоловік був відомим тоді вченим в галузі технічної кібернетики. За кілька років народився їх син. Проте молода й активна жінка встигала все – доглядала дитину, продовжувала працювати в одному з видавництв та як завжди грала в шахи. Вже в 1932 році вона виграла чемпіонат міста. А через чотири роки повторила успіх. Та на такому рівні тоді виступали ще кілька сильних гравчинь. Проте Руденко ставала чемпіонкою Ленінграду сім разів. До того ж успішно виступила ще на 17 шахових змаганнях.
Початок війни застав Людмилу Руденко на заводі озброєння, який евакуювали до Уфи. Необхідно було швидко вивозити обладнання та евакуюватися. Уфа тоді була одним із найбільших міжрегіональних транспортних вузлів, де перетиналися важливі магістралі та річкові й повітряні колії. Відстань від фронту робила малоймовірними бомбардування міста ворожою авіацією. Це дозволяло функціонувати економіці та приймати евакуйоване населення.
Все відбувалося влітку, майже всі діти робітників ленінградського заводу залишалися в піонерських таборах за містом. І коли спеціалісти підприємства виїхали, стало зрозуміло, що блокада неминуча. Людмила Руденко визвалася організувати спеціальний потяг і вивезти дітей до батьків. Вона повернулася до міста і почала швидку підготовку до евакуації дітей. Людмила Руденко
Той поїзд складався з 12 вагонів. Щоб подолати відстань у 2000 км йому знадобилося 19 днів. Невідомо, скільки зусиль довелося докласти Людмилі, щоб просто нагодувати всіх дітей. І це попри обстріли та бомбардування. Вона до кінця своїх днів пам’ятала ту неймовірну подорож. А найбільшим досягненням у своєму житті вважала те, що протягом усього маршруту ніхто з дітей не загинув .
Пізніше онук Людмили Руденко, Сергій, згадував за розповідями бабусі, як вона увесь час годувала дітей провізією, лікувала їх та втішала. І майже на кожній станції вмовляла і навіть вимагала дати зелене світло. Всі подальші роки Людмила Руденко пишалася тим, що всі діти доїхали до батьків живими й неушкодженими. А сама вона після цієї надважкої подорожі отримала нервовий зрив.
Лише після Другої світової війни Людмила повністю присвятила себе шахам. Вона приділяла їм набагато більше часу, ніж раніше. І це сказалося на результатах. Шахістка значно покращила навички в свої сорок років, а тоді це було рідкістю в шахах. Вже у 1946 році вона брала участь у шаховому радіоматчі проти Великобританії. А у 1949-му стала чемпіонкою світу й отримала лавровий вінок. Тоді Людмила набрала 11,5 очок із 15. І отримала за це золоту медаль та звання другої чемпіонки серед жінок. Це грандіозне досягнення вона тримала до 1953 року.
«Вона не пропускала комбінаційних можливостей і сміливо йшла на загострення. Добре прораховувала варіанти, і її готовність до атаки будь-якого моменту бентежила багатьох суперниць», — казала про неї п’ята чемпіонка світу Нона Гапріндашвілі.
Свій останній титул Людмила Руденко здобула у 1968-му, коли їй виповнилося 64 роки. А з годом у неї почалися проблеми зі здоров’ям, значно погіршився зір.
«Я не бачу пів дошки, але першорозрядників поки обіграю. Я не уявляю собі життя без шахів. Якби довелося починати все спочатку, я, напевно, знову пройшла б той же шлях, хоч він і не завжди приносив мені радість», — говорила тоді Людмила Руденко.
Її часто запрошували на чоловічі шахові турніри, де вона на рівних боролася з найсильнішими. За це отримала звання міжнародного майстра серед чоловіків. Шахісти відзначали особливий стиль Руденко – вона не боялася йти на ризик і легко жертвувала своїми фігурами.
Видатна шахістка, міжнародний гросмейстер і міжнародний майстер серед чоловіків померла на 82-му році життя. З нагоди її 100-літнього ювілею виконком Міжнародної федерації шахів оголосив 2004 рік «Роком Людмили Руденко». З того ж року у Лубнах під керівництвом Федерації шахів України почали влаштовувати шаховий турнір на честь видатної шахістки.