Федір Іванович Дуз-Хотимирський - чотириразовий чемпіон Києва (1900, 1902, 1903, 1905). Сприяв популяризації шахів у Києві та на території України. Раніше за всіх вихованців шахової України став майстром міжнародного класу, передавши відтак естафету турнірних успіхів іншим талановитим землякам.
Є дві версії щодо дати та місця народження славнозвісного майстра. Перша, його особиста, котра багато років вважалася головною, бо була офіційною, така: 13 вересня 1879 року, село Козел Чернігівської губернії. Є й інша, досить сумнівна версія: буцімто - того ж числа, проте 1881 року, Москва. Та важливо те, що Федір Іванович почав відзначатися на міжнародній турнірній арені саме як киянин.

У своїх спогадах, оприлюднених ним у книзі «Избранные партии» (Москва, 1953), Дуз-Хотимирський нічого не пише про рік свого народження, бо сам не знав, можливо, точних даних. А починає свою автобіографію так:
«Моєю шаховою «академією», де я пройшов теоретичне і практичне «навчання», стала відома свого часу "Варшавська кав’ярня” в Києві. Що привело мене сюди? Моє дитинство минуло безрадісно, в нестатках. Я туманно пам’ятаю батька й матір, бо рано втратив їх, після чого покинув рідне місто Чернігів ще підлітком.
Ані закінченої освіти, ані певної професії я не мав. Доля закинула мене в Київ, у Микільська слобідку. Засоби для існування я здобував випадковим заробітком: допомагав підводити бухгалтерські баланси, давав уроки, а подеколи вантажив пароплави та баржі тощо. Жив я в повній самотності й харчувався впроголодь. Відрадою мого життя були книги, яким я присвячував усе своє дозвілля».

Він орендував кімнату на Микільській Слобідці, багато працював. Причому не цурався як розумової, так і фізичної праці. А ще він дуже любив книги і не втрачав нагоди завітати до букіністичної крамниці.
Федору було вже 19, коли він познайомився з «мудрою грою». Одного разу йому до рук потрапила цікава книга. Вона пояснювала правила і тонкощі гри в шахи. Згадавши своє раннє дитинство та улюблену книгу «Арабські казки», де кольорова картинка зображувала мавпу в окулярах за шахівницею, парубок захотів дізнатися, що ж являє собою ця гра. Купив книгу та швидко проштудіював її. Хитросплетіння ходів, тонкощі шахових стратегій так захопили хлопця, що він десь знайшов дошку і почав вчитись. Юнак детально вивчив книгу, вирішив всі задачі, сам з собою постійно грав у шахи. І йому захотілось більшого. В той час київські любителі шахів збирались у «Варшавському кафе» на Лютеранській. Це було богемне місце, де любили пропустити по чарці журналісти, письменники, актори та шахісти. Так, ця гра тоді теж викликала здивування та захват. Федір Іванович прийшов до кафе та почав програвати. Виявилось, що у нього було замало практики. Тим не менш нестачу досвіду він компенсував бажанням вчитись.

Такий підхід приніс свої плоди - обдарований хлопець так енергійно став вивчати мистецтво гри, що вже через п’ять місяців виграв чемпіонат Києва! А вже у 1899 році Федір Дуз-Хотимирський став чемпіоном Київського шахового турніру. Ба більше, саме він став ініціатором створення Київського товариства любителів шахів. Незабаром його статут було затверджено, знайшлося і приміщення. Там було організовано навчальний гурток під керівництвом Дуз-Хотимирського, який об’єднав талановиту молодь міста. В ті часи взагалі було створено багато різноманітних товариств, тим не менш, саме шахове стало досить популярним, і там, крім всього іншого, навчали грі. Приміщення надав художник Шиманський. Так 20-річний юнак обрав шлях у житті.

Юного чемпіона Києва вже 1900 року було запрошено в Москву для участі в ІІ Всеросійському шаховому турнірі. Там він виступив невдало. Адже талант у нього був явний, але школи та досвіду - ще обмаль. Він зайняв 15 місце. Але їхав до Києва щасливий, тому що провів переговори і мав твердий намір Третій всеросійський шаховий турнір провести в Києві. Зате там Федір познайомився з легендарним гігантом світових шахів Михайлом Чигоріним, уже тоді 50-річним, котрий виграв цей чемпіонат, як і попередній.
Чигоріну юний киянин сподобався. Вони подружили. За ініціативою Дуз-Хотимирського Чигоріна було запрошено до Києва, де він 1902 року провів гастролі.
А наступного року в місті на Дніпрі з великим успіхом відбувся третій Всеросійський турнір. У 1903 році цю ідею вдалось втілити в життя. Третій всеросійський шаховий турнір в Києві проходив з 1 до 23 вересня. Там взяло участь 19 учасників із 10 міст Російської імперії. Змагання проводились у приміщення Товариства велосипедистів. Згідно з правилами, кожен учасник повинен був заплатити 40 рублів. Після турніру половина поверталась гравцям, а інша половина вносилась до призового фонду. Переміг багаторазовий чемпіон Російської імперії Михайло Іванович Чігорін, він отримав головний приз – 500 рублів. А це досить пристойні на ті часи гроші. Федір Іванович знову посів 15 місце. Проте йому вдалось зробити шахи популярними в Києві. І все більше людей почало захоплюватись цією грою. Це і стало його головною перемогою. Серед глядачів був, до речі, славнозвісний український письменник Михайло Старицький (згадаймо хоча б: п’єса «Циганка Аза», пісня «Ніч яка місячна» тощо), відомий у місті палкий шаховий ентузіаст. А чемпіоном утретє став Чигорін.

Дуз-Хотимирський, як бачимо, вже з молодих літ багато робив для розвитку в місті «мудрої гри». Того ж року його запросили вести шаховий відділ у газеті «Киевская мысль». Поступово зростали і турнірні досягнення. Спочатку - в змаганнях у різних містах країни. Та раптом…
Під час революції 1905 року він зазнав арешту за участь у мітингу біля міської Думи. Відтак жандарми стали його переслідувати. Ось що повідомила московська газета «Утренняя почта» в замітці «Злочинний шифр»:
«З Києва телеграфують, що під час обшуку у відомого шахіста Дуз-Хотимирського заарештовано п’ятсот кореспонденцій, які стосуються шахового турніру: поліція уздріла в них шифровані листи нелегального характеру». Ясна річ, то були тексти шахових партій. Та все ж Федору Івановичу запропонували виїхати з Києва впродовж 48 годин. «З почуттям душевного болю я залишив улюблене місто», - писав він у спогадах. Відтак багато років поневірявся по різних містах країни в пошуках постійного мешкання.

Спочатку поїхав у Петербург, де гостював у Чигоріна і взяв участь у ІV Всеросійському турнірі. Потім деякий час був у Москві, де вів шахові заняття зі студентами, а 1907 року успішно виступив у двох престижних змаганнях.
Тоді ж сформувався його ігровий стиль: ризик - справа благородна, всі - вперед, пан або пропав. Отож, інколи - красиві комбінації, яскраві перемоги над сильнішими. Але водночас - прикрі прорахунки, надмірний азарт, технічні похибки. Та все ж його гра привертала симпатії! Ще й які!

Отож того року керівник шахового руху в Росії П. Сабуров запросив киянина взяти участь у турнірі в Карлсбаді, де серед 21 учасника було чимало тодішніх шахістів екстра-класу, які мали напівофіційне міжнародне звання «маестро», в тому числі ще двоє представників Росії - Михайло Чигорін і 25-річний переможець V Всеросійського турніру-1907 Акіба Рубін штейн з Польщі.

Італійське слово maestro буквально означає - вчитель, майстер. Отак стали величати шахістів, коли Шаховий союз Німеччини, починаючи з 1879 року, став проводити в рамках своїх Конгресів (раз у два роки) у різних містах країни міжнародні змагання, до програми яких входили головний та побічні турніри. Переможцям головних турнірів «А» стали (вперше в історії шахів) присвоювати спортивне звання - маестро. Незабаром коло володарів цього титулу розширилося. Його було дозволено надавати також учасникам інших висококласних турнірів, причому не лише переможцям, а й гравцям, які набрали не менше третини можливих очок. З російських шахістів до ХХ століття це звання отримали лише четверо - петербуржці Михайло Чигорін, Еммануїл Шифферс і Семен Алапін, а також Шимон Вінавер з Варшави. Незабаром коло його володарів розширилося. І першим маестро з українців став Федір Дуз-Хотимирський. Естафету перейняв 1914 року молодший на десять років Юхим Боголюбов, слідом - ще молодший Федір Богатирчук та інші.

У Карлсбаді-1907 киянин перевиконав норматив на здобуття цього титулу (який тоді цінувався вище, мабуть, ніж оце нині - «супергросмейстер»), набравши 10 очок з 20 можливих. Цього вистачило для поділу 11-12 місць. Але поруч з ним опинився легендарний Френк Маршалл зі США, котрий того ж року грав матч за шахову корону з її володарем Еммануїлом Ласкером (зазнав у ньому поразки, та все ж - сам факт!)

А яких тільки зірок не було позаду них! Давид Яновський, котрий також грав потім матч за шахову корону з Ласкером (програв), Михайло Чигорін та інші.
Перший приз здобув Акіба Рубінштейн. Незабаром його вважатимуть уже претендентом на звання чемпіона світу.
На жаль, про ці та наступні свої виступи в міжнародних турнірах Федір Іванович у своїх мемуарах згадує дуже і дуже побіжно... А було про що згадати докладніше!

Наступного року Дуз-Хотимирський підтвердив свій титул маестро, звівши внічию (3:3) матч зі згаданим Маршаллом. Суперники виграли по дві партії, решта дві - нічиї. Того ж року його попросили провести заняття з обдарованим 15-річним москвичем. Три-чотири місяці уроків принесли успіхи учню, яким був Олександр Альохін, майбутній чемпіон світу!

Своєрідною сенсацією став виступ Федора Івановича 1909 року в турнірі екстра-класу пам’яті Чигоріна, що проходив у Петербурзі під егідою імператора Миколи ІІ. Змагалася ледь не вся світова еліта. Явну перевагу продемонстрували чемпіон світу Ласкер і найуспішніший тоді турнірний боєць Рубінштейн. Вони розділили перший і другий призи, набравши по 14,5 очка у 18 партіях. Дуз-Хотимирський , який незмінно виступав усе ще як представник Києва, зумів набрати лише 8 очок - тринадцяте місце. Зате був нагороджений спеціальним призом - за те, що завдав поразок обом переможцям - і Ласкеру, і Рубінштейну! Найсильнішим на той час шахістам світу!

Наступного року Дуз-Хотимирський на міжнародному турнірі в Гамбургу розділив зі своїм учнем Альохіним 7-8 призи. Потім - невдалий виступ у Карлсбаді...

І незабаром чотириразовий чемпіон Києва і міжнародний маестро вирішив назавжди залишити шахи, бо вони, як він згадував, не змогли забезпечити йому матеріального благополуччя. Відтак він упродовж десяти років займався іншими справами: працював у Петербурзі в газеті «День», під час Першої світової війни служив у Богословському гірському окрузі на Уралі...

Повернувся до шахів Дуз, як його жартома іменували, уже сорокарічним, після того, як став москвичем. Того ж 1921-го шахова організація СРСР замінила титул «маестро» на «майстер». Відтак його стали називати найстарішим радянським майстром. Ветеран ще якийсь час досить успішно виступав у змаганнях. Зокрема, в чемпіонатах СРСР 1923 та 1927 років розділив третє місце. Але передовсім проявив себе активним шаховим організатором, об’їздив майже всю країну, виступаючи з лекціями, сеансами одночасної гри.

Заслужений майстер спорту СРСР (1942), міжнародний майстер (1950). За досягнення в галузі шахів отримав орден «Знак Пошани» (1957).

Пішов з життя 5 листопада 1965 року. Турніри його пам’яті проводилися в Алушті (1976, 1977, 1979 років) і Куйбишеві (1981). Невдовзі традицію буде поновлено в Києві.

Є що згадати?

Юхим Лазарєв, майстер спорту