Пропонуємо ознайомитися з інтерв'ю, яке опубліковане 8 квітня 2020 року на шаховому ресурсі Chess-News. Відомий український спортсмен Василь Іванчук, який є чемпіоном світу з шахів (рапід і бліц) і дуже полюбляє грати у шашки, у своїх відповідях неодноразово розповідав про шашки. Опущені питання й відповіді, які стосуються суто шахів.



– Перше питання до вас до непристойності банальне, але не можу не запитати: як ви себе почуваєте?
– Дякую добре.

– Сім'я, близькі?
– Слава богу, все в порядку, тримаються.

– Як ви взагалі справляєтеся з цією напастю, яка нас спіткала останнім часом?
– Ну як справляюся ... Просто сиджу вдома, не виходжу нікуди. Шахи і шашки, звичайно, виручають, тому що завжди є чим зайнятися.

– Фактично ви займаєтеся тим же самим, чим і в звичайний час, так?
– Ну, в звичайний час вдома я менше приділяв уваги шахам і шашкам. Тому що все-таки виходив на прогулянки, зустрічався з друзями, просто йшов по парку погуляти або в кафе посидіти, або, скажімо, в театр зрідка вибирався. А тут все-таки чисто домашній спосіб життя.

– Скільки ви вже ведете такий спосіб життя по часу?
– Десь приблизно з початку березня. Починаючи з середини березня – це вже точно.

– Тобто близько місяця. Чи не обтяжує вас такий спосіб життя? Чи не почалися ще якісь зміни в організмі, про яких говорять «Через кілька місяців обов'язково відчуєте», кажуть обізнані люди?
– Я не знаю, що там обізнані люди кажуть, але поки ніби все в порядку. Навіть намагаюся робити невелику фізичну зарядку, щоб бути у формі. Маю спеціальне колесо, розтягуюся. Особливо це допомагає, коли граю по інтернету, програю якусь партію, перенервував – і ось підходжу до цього колеса, і якось це допомагає вгамувати стрес.

– А що за колесо?
– Ну, таке, що береш його в руку і розтягується. Можу зробити фотографію.

– Ось ви обмовилися: значить, ви ще й в інтернеті в шахи граєте?
– У шахи рідко, хоча буває. В шашки – значно частіше.

– Все-таки душа у вас більше до шашок лежить в останні роки?
– Якщо говорити про гру по інтернету, то шашки значно цікавіше. Тому що майже в кожній партії я реально можу чогось навчитися.

– А в онлайн-шашки з яким контролем зазвичай грають?
– Там найрізноманітніші контролі, можна вибрати. Бувають 3+2 (три хвилини з додаванням двох секунд за кожний зроблений хід – прим.), бувають і без добавки, в загальному, різні. Я навіть сеанси грав з гросмейстерами в онлайн-шашки – в ролі учасника.

– Вибачте, дилетантське питання. А якщо нечесно грати і включити комп'ютер, то він може допомогти при грі в шашки? Буде підказувати?
– Так, так. Навіть на деяких сайтах вже відправляють людей у бан за читерство.

– Так ось це нерозв'язна проблема, по-моєму, що в шашках, що в шахах (маю на увазі онлайн).
– Ну, якось же вираховують таких гравців, блокують. Не знаю, як конкретно це робиться.

– Але ви не боїтеся суперників ось в цьому найближчому турнірі? У вас немає ніяких підозр щодо них?
– Розумієте, я ж просто не можу це контролювати. Тому, що я можу зробити? В мене і амбіцій ніяких особливо немає, турнір я буду грати просто в своє задоволення. Але я все-таки думаю, що досвід у мене є, і я відчую, якщо проти мене буде грати не людина. Інша справа – що я з цим зроблю? Ну відчую, ну запідозрю – це ж не доказ.

– Ось в чаті прийшло питання від Андрія Кузнєцова: «Чи не заважають шашки вашим шаховим результатами»?
– Важко сказати. Я ж не знаю, які результати я б показав, якби не грав в шашки. Хоча бували випадки. Наприклад, в якийсь період у мене в шахах була така проблема: виникав такий елемент, що в розрахунку я розглядав обов'язковий бій (взяття). Звичайно, не до абсурду. …я зрозумів, що така проблема існує, взяв це якось під контроль і, в загальному, поліпшив ситуацію.

– А якщо запитати навпаки: якісь шахові навички можуть перешкодити грі в шашки?
– Не те щоб навички. Просто для шахіста досить важко уявляти, коли в процесі бою зникає багато шашок. Тому що коли в шахах б'єш, завжди ж тільки одну фігуру знімаєш у суперника. Або він б'є і тільки одну мою знімає. А тут все-таки може бути знято кілька шашок одним ходом. І представляти чітку позицію з уже зниклими шашками буває не так просто, це вимагає додаткового тренування. Тим більше, я часто граю на 100-клітинній дошці, і мені складніше навіть дошку представляти, позицію в комплексі. Грати на дошці в 64 клітини, звичайно, значно легше – ця дошка звичніше, я можу і наосліп грати, і аналізувати шашкові позиції. На дошці в 100 клітин це, звичайно, незрівнянно складніше.

– Василь, я хочу вам запропонувати ненадовго трохи змінити темп нашої розмови і зіграти в словесний бліц. … А сенс забави простий – коротке питання, на нього по можливості коротка відповідь, але не обов'язково однозначна.
– Зрозуміло, давайте спробуємо.

– ... я б хотів поговорити трохи, якщо завгодно, і про життя. Про що ви стали замислюватися за останній місяць, про що раніше не замислювалися? Є такі теми, думки? Може бути, в нашому мінливому світі раптом щось стало вас більше хвилювати?
– Я майже кожен день шукаю для себе точку опори. Так, зараз трапилася ось така неприємність або навіть не знаю, як це назвати. Ну, якась тимчасова ситуація, яку потрібно пережити. І не просто пережити-перечекати, а щоб не було відчуття втраченого часу. Щоб все, що я максимально можу зробити, я б все-таки зробив. І я весь час намагаюся тримати себе в тонусі. І думаю про це постійно. Раніше я все більше якось ставив собі межі: треба підготуватися до того-то, треба поїхати туди-то, треба купити квитки, відправити e-mail, комусь передзвонити, зібрати речі, нічого не забути. Це інше. А зараз все це пішло, і шукаю саме відчуття опори. Я постійно про це думаю, і для мене це дуже важливо.

– Цікаво. Ви колись в нашому інтерв'ю говорили, що у вас є зошити, в які записуєте свої думки. Може бути, у вас там останнім часом додалося цих думок?
– Все-таки в зошитах я зазвичай писав, коли був не вдома. Чомусь вдома я, якось, значно менше пишу. Але дякую, що ви про це нагадали. Я про це подумав і тепер постараюся щось писати і вдома.

– Раз вже згадали, то далеко ваші зошити? Може, щось цікаве зачитаєте?
– Ну, це все-таки більше особисте. Зошити недалеко, але щоб знайти якийсь спеціальний фрагмент, який можна було б зачитати в ефірі, не так просто. Але я збираюся до них повернутися, перечитати і щось, напевно, дописати.

– Ви ж ще років, якщо не помиляюся, одинадцять назад на одному з турнірів у Москві стали грати в масці. Ви пам'ятаєте?
– Так. ... Але там же я не просто так надів маску. На турнірі була застуда, всі були перелякані...

– Але тодішню паніку, напевно, не порівняти з тією, що зараз.
– Звісно.

– А як вам гралося в масці? Які були відчуття? Незручності відчували?
– Нормально. До речі, цілком очевидно, що гра в масці має безсумнівний плюс, – суперник не бачить моїх емоцій під час партії. Так що з практичного боку це тільки плюс.

– У чат приходять ще питання, давайте будемо відповідати. «Вам подобається жанр афоризмів?» Таке ось трошки дивне запитання.
– В принципі, подобається. Навіть не стільки самі афоризми, як уміння в короткій формі висловити свою думку. До речі, я багато прочитав цікавих фраз на lidraughts – це як lichess, тільки шашковий сайт. Там часто публікуються фрази відомих гравців, і деякі з них мені запам'яталися. Наприклад, був такий чемпіон світу з стокліткових шашок – Ван дер Вал. Він і в шахи теж грав, десь на рівні кандидата в майстри, а може і до рівня майстра доходив. І він сказав таку фразу: «В шахах досить заматувати короля для того, щоб виграти. У шашках же тобі потрібно або збити, або заблокувати всі шашки суперника». Або, наприклад, Олександр Георгієв, багаторазовий чемпіон світу з стокліткових шашок, сказав таку фразу: «Я ніколи нічим не пишаюся, і це приносить мені найбільшу гордість».

– Непогано, так.
– Так що любителям афоризмів раджу: йдіть на lidraughts і читайте. Можете дізнатися багато нового.

– І від філософії – знову до життя. Питають про турнір претендентів: «А що скажете про ситуацію з Раджабовим?» Який би вихід запропонували ви?
– Ну який вихід? Людина відмовилася грати в турнірі, він не став піддавати своє життя небезпеці. Це його рішення. А решта учасників прийняли інше рішення.

– Тобто ви вважаєте, що раз він відмовився, то до нього тепер потрібно ставитися як до такого, що відмовився від турніру, і повертати вже нелогічно?
– Так. Все-таки він відмовився від турніру. Я, до речі, ще до Раджабова відмовився від свого турніру – я повинен був їхати грати в фрісландські шашки на початку березня.

– І ви з тієї ж самої причини відмовилися?
– Абсолютно з тієї ж самої причини. Хоча я дуже серйозно готувався до того турніру, мені дуже хотілося там зіграти. Але саме з цієї причини не ризикнув.

– А сам турнір не скасували?
– Ні, сам турнір відбувся. Слава богу, все пройшло добре. Але розумієте, тут же не тільки сам турнір, а ще й подорож, аеропорти. У мене взагалі був план їхати в Голландію на той турнір, потім звідти на бундеслігу і тільки потім повернутися додому. І я вдячний тим людям, які якось протверезили мене і порадили все-таки не ризикувати. Я прислухався до їхніх порад і залишився вдома. Зараз вважаю, що вчинив правильно.

– ... А ким вас взагалі бачили ваші батьки? Якщо не шахістом.
– Навіть не знаю. Якоїсь чіткої орієнтації не було, щоб вони говорили мені: «Ти повинен обов'язково стати лікарем» або кимось ще. Але вони дуже дбали про дві речі. По-перше, щоб я розвивався різносторонньо. Мама тому дбала про те, щоб я читав різноманітну літературу. Спочатку це було смішно. Я їй казав, наприклад, що я прочитав п'ятнадцять або двадцять сторінок. Тобто спочатку я як би виконував команду. А потім мене все це цікавило, і я прочитав дійсно дуже багато книг і вдячний мамі за те, що вона про це подбала. І по-друге, мої батьки дуже дбали про те, щоб у мене не виникла зіркова хвороба. Щоб я не загордився себе казна-що, а був в міру скромним і тверезо сприймав свою шахову славу. Про це вони теж дуже сильно дбали, і за це я їм теж сильно вдячний.

– У підсумку обійшла вас стороною ця зараза?
– Не можу сказати, що зовсім і повністю обійшла. Звичайно, в певні моменти життя (не буду зараз уточнювати, в які саме) у мене паморочилося в голові. Але потім мені якось вдавалося вчасно взяти це все під контроль. Зараз я думаю, що ситуація в нормі. Не можу сказати, що я зараз вражений зірковою хворобою.

– Добре, зачитую ще питання: «Були б ви щасливіші, якби стали чемпіоном світу?»
– Не знаю. Я все-таки став чемпіоном і в бліці, і в рапіді. Наскільки я був би щасливішим, якби став чемпіоном ще й в класику, мені важко судити. Але не думаю, що був би набагато щасливішим, ніж зараз.

– Бачите, як багато питань приходить, тому я зачитую все підряд.
– Так, я з задоволенням відповім.

– Питання: «Ви їсте фаст-фуд?»
– Дуже рідко. Фаст-фуд не люблю, це не моя їжа.

– А ваша яка?
– Ну, перше, друге, м'ясо, риба, салат ... Солодке люблю. Багато що люблю. Але не фаст-фуд.

– Ще питання: «Як ви поповнюєтеся енергією після поразок?»
– Ой, це важко. Це дуже важко, це великий стрес. Але я людина спостережлива, і, якось, звернув увагу на таку фразу: «Той, хто програв завжди говорить про те, що у нього була виграна позиція». ... Для себе я зробив висновок, що якщо я програю партію, то краще я взагалі говорити нічого не буду. Навіть якщо позиція дійсно була виграною. Краще усамітнитися, заспокоїтися. Ніхто не давав мені права говорити на емоціях всякі дурниці, а тим більше – ображати суперника. Так що краще за все – просто потиснути супернику руку (коли це було ще не заборонено), усамітнитися, заспокоїтися, а потім вже робити висновки. До речі, під час турніру вкрай небажано для мене аналізувати програну партію.

– Намагайтеся не аналізувати поразки під час турніру?
– Так. Тому що постійно собі твердити: «Ну як же так? Ну як же я цього не побачив?» – це створювати собі додатковий стрес. Звичайно, винятки можливі, якщо позиція там якось пов'язана, варіант може повторитися в наступній партії, то потрібно підкоригувати. А так краще залишити це все на потім, після турніру. Хоча, звичайно, потрібно самоорганізовуватися, щоб і після турніру тобі не було лінь цим зайнятися. Тому що з таких партій можна і корисну інформацію отримувати.

– Тоді ще: «Як ви ставитеся до того, щоб стати активним користувачем соцмереж, наприклад, Фейсбуку?»
– Ну ні... Завів собі сторінку буквально тиждень тому. Але так, щоб стати прямо активним, точно не хочу.

– Ах, все-таки завели?
– Виключно для того, щоб стежити за новинами з стокліткових шашок.

– Чи не щоб спілкуватися там з кимось?
– Ні, ні. Для спілкування мені скайпу вистачає.

– Вас запитує священик Дмитро Останін: «Василь Михайлович, іноді шахісти кажуть, що грати в шашки для них – це як грати на роялі, тільки на чорних клавішах. Чому шашки для вас стали так важливі зараз?»
– Порівняння, звичайно, дивне. Наприклад, Рашид Нежметдінов чудово грав в «російські» шашки. І всі шашкісти якось на нього дуже образилися, коли він сказав, що всі шашки можна укласти в шахові турові ендшпілі. Звичайно, тут ще важливо, в якому стані він це говорив, і чи говорив взагалі цю фразу, або її хтось перекроїв потім на свій лад. Я вам можу сказати, що шашки – дуже глибока гра і аж ніяк не проста. ... Чи не в кожній країні є свій вид шашок: італійські, чеські, російські, бразильські, вірменські, англійські ... І всюди є свої відмінності в правилах. Так що шашки – досить глибока гра. Я зараз граю, в основному, в міжнародні. Ну і у фрісландські не так давно грав – вони зі своїми, досить особливими правилами. Дуже цікава гра!
Але тут справа навіть не в порівняльній суті шашок і шахів (повірте мені, що в шашки грати зовсім не просто). Що мені ще дуже важливо в шашках – це те, що я сприймаю себе як любителя. Звідси – моє прагнення постійно чогось вчитися. Все-таки в шахах багато речей, які я вже знаю, які я вже бачив, і це не так цікаво. А ось шашки допомагають мені цей «аматорський» тонус тримати в нормі, викликають в мене бажання постійно дізнаватися щось нове...

– Свіжість відчуттів?
– Свіжість відчуттів – це само собою. І ще. Для мене дуже важливу, велику користь принесло, приносить і, сподіваюся, буде приносити спілкування з людьми з шашкового світу. Ось приїжджаєш ти на турнір – немає Гельфанда, немає Каспарова, немає Ароняна, немає Карлсена. А є вже Георгієв, Гетьманський, Чижов... Це зовсім інші люди, причому цікаві люди! І у них дуже багато чому можна навчитися. Тим більше, коли я спілкуюся з шахістами (особливо на кругових турнірах), я для них – найнебезпечніший конкурент. Кругові шашкові турніри я не грав, а грав опени. Там я для топ-гросмейстерів не такий небезпечний суперник, як для топ-гросмейстерів в шахах. Тому в спілкуванні зі мною шашкісти відчувають себе якось більш розкуто, ніж шахісти.

– Я не можу втриматися і не поставити провокаційне запитання, який випливає з того, що ви сказали. Люди з якого світу вам цікавіше: з шахового або з шашкового?
– Так не можна визначити. Мені потрібно і те, і інше. Мені потрібно грати і в шашки, і в шахи. Я хочу спілкуватися і з шаховим світом, і з шашковий. Мені хочеться і того, і іншого, розумієте? Звичайно, і там, і там є свої плюси і мінуси, не буває все ідеально. Але у мене є потреба бути і там, і там, я її відчуваю. Розумієте?

– Так, я намагаюся зрозуміти в усіх сенсах – і технічно, як зв'язок дозволяє, і вловити думку, що буває набагато складніше.
На жаль, я вже розумію через зв'язок, що нам потрібно закруглятися, як би сумно це не звучало. Василь, знаєте що я б вам запропоную? Ми сьогодні і так вже поговорили чимало, і за це я вам дякую, як тільки можу. І від усіх, хто задавав вам питання і отримав відповіді, теж велике спасибі. Але якщо раптом через якийсь час ще з'являться питання, то, можливо ми зробимо якийсь постскриптум?
– Можна, можливо. Або ви можете надіслати питання, а я в письмовому вигляді відповім. Це теж варіант.

– Може й так бути. Дякую Вам ще раз!
– До побачення!

Євген Суров